?

Log in

No account? Create an account

Предыдущий пост | Следующий пост

Індія...




Шоб трохи похудать, а также ізучіть главні мірові культури, я поїхав в Індію. На йогу... Індія, вона така, сука, загадочна... Я правда тоді временно не бухав, то мої емоції були слєгка притупльоні... В связі с етім перепрошую заранєє, якшо буде не смішно...

Індія наравицяя далєко не всім. Я знаю діпутата, який в познаватєльних целях прилетів у Індію, вийшов з аеропорту, зайшов назад і полетів додому. Емоції від страни у нього лаконічні й конкретні: та ну його нахуй... Ну, лічно мені сподобалося... Індія дуже безалаберна, ярка, брудна, страшна і прекрасна. Кажуть тіки дві страни в мірє остались такі, як і були ізначально – Індія й Китай. По Індії – це сто пудов правда...

Перші сильні впечатлєнія вас ждуть уже на виході з аеропорта. Представляєте, ви виходите надвір шоб покурить після долгого і утомітєльного перельота, як на вас тут же кидаються гігантські саблєзубі блохи мєлового періода... І треба секунд десять, шоб сообразить, шо то не блохи, а люди... А десять секунд в даних обстоятєльствах це дуже багато, майже вєчность... Деякі турісти шоб не мучиться, тут же тіряють сознаніє... Помните загадку “без рук без ног – на бабу скок”... То вона про індійських бомжів. Але ж вони стрибають не тіки на якусь абстрактну бабу, а і нєпосрєственно на вас... Вони не мають рук, не мають ніг, не мають очей, не мають одежі і не мають ліц... Потом вони правда все це откудась достають, ну ви то цього не знаєте... І готові отдать їм весь свій прожиточний мінімум за останні тридцять лєт, тіки шоб цього не видіть...

В саму екзотіку з першого раза їхать не стоє. Нужна сильна адаптація. Треба попробувать з якогось банального Таджмахала, або хотяби з Делі. Увіряю, вам хватить і етого... На перший раз...

А то бува сидить людина в собственному тєремі на Київській дамбі і вкуша бутерброд з чорною ікрою, запиваючи її водкою “Рєйка” (таку водку кстаті, пив Янукович, у нас вона на продається) і дума: надоєлі мені всі ці Мальдіви з Сейшелами, змотаюсь ка я в вєчний город Варанасі для самообразованія... Кіплінга, бля, начитався, падла... Або Зіту й Гіту згадав може в ностальгії...

Вона, ця людина даже не підозріва, шо по Варанасі серед білого дня ходять собаки і їдять людей. Правда, не живих, а мертвих. Людей там в Індії треба спалить, шоб їм після смерті було хорошо і приятно. Бо вони ж там перерождаються бесчислєнне колічество раз... При чому якшо спалить родствєнніка в собственному городі, то це не престіжно і не красіво. Треба везти його в Варанасі і тоді він точно попаде прямо в об’ятія Крішни... Місце таке, святе... Ну вони жлобляться на дрова. Дрова дорогі й малодоступні. Тому трупи іногда не догорають до кінця... А собаки ждуть і чекають, поки вони не догорять до кінця... Собаки там великі спеціалісти по барбекю... Жарений чєловєк це дуже вкусно, думають вони навєрно... Корейські собаки їм сильно завидують... В обшим, зустріть в Варанасі милого песика який несе якісь недогорівші чєловєчеські яйця – це вполнє буднічне явлєніє ... У вас гораздо менше шансів його не зустріть, чим зустріть... Прицьому собаки там дуже добрі, ласкаві й комунікабельні, вони люблять і живих людей тоже... То можуть запросто викинуть ті недожарені яйця (в них таких ше повно) і гнаться за вами шоб облізать вам ліцо. І таки нажене... Не сумнівайтесь
Люди там ганяють собак од трупів як ми в Україні курей з городу... Тіпа, ану киш, трясця вашій матері... Іч які які суки, вкрали батькову ногу недожарену...

...Конєшно, там дуже красіві рассвєти і можна даже поїхать на лотці, шоб любуваться восходящим сонцем і вєлічієм міра. Ну опять же таки, од цього дєла постоянно отвлікають пропливающі рядом і обгризені собаками трупи... Там ти розумієш, шо человек, ніхрена не висшеє созданіє бож’є, а просто куча недогорівшого і вонючого мусора... Селяві, так сказать...

В общим замість Варанасі, я б посовітував краще їхать в Каджурахо. Там найбільші в світі храми Камасутри. На церквах в мільйонному повторєнії ізображені схеми, ізвінітє, про то, як правильно і самозабвєнно іпаться... Ну тоже, таке - на любітєля...

Ну я поїхав непосрєдственно в саму інтірєсну Індію, куди рєдко ступа нога туріста – в город Пурі на Бенгальському заліві, в священний центр індуїзма, тіпа нашої Лаври...

Дорога з аеропорту Бхубанешвара до Пурі була довга, але інтірєсна. При дорозі в траві сиділи невеликі діти і мучили живу кобру размєром з садовий шланг. Кобра була замучена і уставша. Видно їй смертельно хотілось спать. Вона угрожающе (як їй казалось) одкривала пасть, але получався тіки скучний зєвок... Під час цього діти з сміхом питались засунуть їй в рота мертву крису... Кобра плювалася і нєрвнічала...

Якийсь крестянин орав поле. Він чогось був абсолютно голий. А коняка одіта в якісь попони... Переворот сознанія і мозга. Все наоборот... А може то він просто хотів возбудить коня пишним білим тєлом (це метафора, бо тіло було худе ізмождьонне і чорне як у єнакієвського шахтьора), ну коняка не возбуждалась і орала город спустя рукава...

На обочині ріс красівий і неотразімий лотос. Ріс він в вонючій калюжі серед якогось гавна і кучі пласмасових бутилок... Ну на самом дєлє був дуже красівий... З другого боку вулиці під щитом з рекламою “Кока-коли” лежав мертвий чоловік. Судя по колічеству мух лежав він там давно... Коло нього стояв маленький голий хлопчик і од тоски тикав в труп палицею

Коли їдеш по Україні по якійсь трасі, то наші села чередуються з простором. В Індії такого нема. Там село сплошне по всій дорозі... Впродовж 200 кілометрів підряд...

Далі текла річка на якій баби прали якесь рядно і били його об камні. За ними з інтірєсом наблюдав крупний ну худий крокоділ... А може то було якесь бревно, хто його зна... Я думаю, саме такою бачив Україну Тарас Шевченко.

На всьом протяженії траси в откосах лежали перекинуті грузові машини, які везли якийсь хмиз чи бамбук, ну не довезли... Бо правила дорожнього двіженія в Індії отсутствують як явлєніє... Машини були іржаві, а бамбук гнилий. Коло перекинутих машин стояли чорні грусні корови размєром з собаку і питались їсти остатки машини. Видно вони були вкусніші ніж гнилий бамбук...

Часа через чотири я добрався до Пурі і до свого готелю. “Готель” – це тоже метафора. Служащий завів мене в якусь конуру і сказав: располагайтесь... Свєту в номері не було. На питання, чого нема свєту, він позіхнув і сказав: бо день... нахрена тобі свєт дньом? Шо було в принципі логічно... Ну, десь так само зо мною общалися і в Криму... На вопрос, чи є тут гаряча вода, він откровєнно засміявся мені в ліцо... На балконі в мене жили два чєловєка з одбойними молотками, вони сильно любили свою роботу з 6-ти утра до 12-ти ночі... Ну не прямо на балконі, конєшно, а непосрєдственно під ним... Шо було в принципі всьо-равно... Туалєт був нормальний. Правда не работав. Мені об’яснили, шо після іспользованія треба звать чєловєка з вєдром. Він прийде й змиє... Чєловєк з вєдром був дуже прошений і наглий... За кожен смив він вимагав дєнєг... Я йшов на компроміс.

Ше в туалєті я замітив розкидані по всьому полу величезні і вкусні фініки. Це мене удівіло, бо я привик шо обично фініки лежать у вазі на столі... Потом я замітив шо фініки слєгка движуться в пространстві паралельно полу... Также оказалось, шо у фініків були лапи... То були таракани. Обичні індійські таракани... Ну вони не кусалися і даже не шуміли по ночам... Я їх не займав, а вони не займали мене. В конце концов це була їх територія і їх жилплощадь...





Отож, Індія. Бенгалія. Пурі… Вавілон каналізації, Париж мусора, Нью-Йорк всячеських язв і прокази. І при всьому цьому – неімовєрна красота полноти жизні… Вставши утром я осторожно пішов в магазін. До магазіну було метрів сто. Ну це були особенні сто метрів, сапьори мене должні понять… На цьому короткому путі я два рази чуть не попав під повозку, два рази мене хотіла вдавить в забор якась древня колєсніца (по-моєму на одній з них я бачив призрак Юлія Цезаря, такого як ото малюють в книжках, тіки без трусів), двічі ж на мене питались вилить якісь помиї… Опасно, бля, короче… Форт-Байяр, бля… Кроме того, за мною постоянно йшли дві чорних симпатічних собаки, які посматрювали на мене не то шоб злобно, ну з апетітом… З рота однієї капала слина. Ну не як з скаженої собаки, а просто так, як перед обичним обідом… В глазах у їх було написано, шо я явно пережив у цьому брєнному мірі і мені давно пора в Варанасі. Вони були готові цьому поспособствувать… В голові я прокрутив возможний діалог прімірєнія з ними… Ключова фраза там була та, шо з дєдушкою Павловим я був незнаком, а Герасіма вообше осуждаю… Питався згадать як на хінді буде Герасім, ну потом вспомнив, що я цим язиком не владєю… На крайняк, думаю, скажу: «Herasim вері-вері бед, андестанд, камрад сабак? Індіра Ганді – вері гуд. Хінді-руссі пхай-пхай”... Ну собаки одстали, бо на обрії показався поліцейський, собаки звернули в темну підворотню і рішили підождать до вечора, чи, вірніше - до вечері... Воодушевившись налічієм представітеля власті, я їм показав “фак”, а вони покивали головами, мол – харашо, падла, буде ще й на нашій вулиці... барбекю...

…На магазіні була намальована обична хвашистська свастика. Я зайшов внутрь і із лояльності та врождьонного конформізму громко сказав «Хайль Хітлєр!», викинув вперед і вгору праву руку та щолкнув каблуками… Ну учітуя шо я був у в'єтнамках, то щелчок не получився, я тіки больно ударився косточками… Продавець на мене безразлічно подивився (мабуть, він уже стрічався з похожими придурками) і сказав: вийди назад і розбуйся, а потом заходь… То в їх такі правила - чистота і порядок. Я вийшов і розбувся за порогом. Один з в'єтнамків тут же забрала якась новопришедша собака і понесла вдаль, більше я його ніколи не бачив… В магазіні кроме мене із покупатєлєй було ше дві худі корови. Одна з них їла шампунь на полці, а друга просто дивилася на це діло… Продавець в'яло од них відбивався. Корови тоже були без обуві, закон єсть закон…

Коров в Індії, як ізвєсно, не їдять. Там вони священні животні. Ну я думаю, шо не їдять їх не із священності, а тому шо їх їсти невозможно. Вони там шось тіпа наших крис. Харчуються в основному пласмасовими порожніми бутилками і обьорточною бумагою, ну і, як повезе, то шампунню… Можна собі уявить яке у них мнясо на такому режимі пітанія… Я даже думаю, шо наша обична свята свиня набагато святіша, ніж священні індійські корови… Наш свиня, конєшно, тоже пітається не самою тіки амброзією і нектаром. І давайте будемо откровєнні, й нарешті признаємо, шо наша свиня їсть, не побоюсь етого слова, - гавно. Ну – зато своє собственне, а це все-таки, как-нікак – органіка… Так шо я б сильно поспорив хто з них святіший – їхні священні корови, чи наші свині-атеїсти…

Купивши крем од загара, на якому чомусь було написано тіки одне, ну зато дуже знакоме й рідне слово «хуй» (може то в їх крем од загара на кожну часть тіла, ну для других частєй тєла в магазіні нічого було, видно розибрали; а може просто все інше ззіли корови, а хуєм побрезгували), я на одній нозі пострибав додому… Дострибав я без особих пріключєній, якшо не учітувать того, шо по дорозі мені предлагали купить моторолєр, тачку бананів, якогось малорослого раба і красіву гуцульську жилєтку на мєху… Я стрибав мімо і ринок ігнорірував, мєсні купци презрітєльно дивился мені вслєд і шось кричали… Шо саме я не понімав, ну по інтонації шось тіпа «Ех, ти…» Помазав все тіло кремом, ізвіняюсь, для хуя, я пішов на перший сеанс йоги…

Йога почалася під стройні удари двадцяти одбойних молотків і дикі звуки електрогенератора… Під ці звуки медітірувалось не важно… По крайнєй мерє із Махабхарати нічого подобного я не припоминаю, вже не кажучи про Бхагавадгіту… То ми рішили провести сеанс йоги на берегу океана…

На березі ми почали робить всякі інтірєсні і гібкі асани, і це сильно заінтересувало мєсних собак. Їх до нас прийшло душ пітсот… Сначала вони просто дивилися, а потом стали імітірувать наші двіженія… У собак получалося гораздо лучше… Собаки, по принципу масового сознанія, привлєкли до наших упражнєній все рибацьке село… Село сиділо навколо нас і громко оценювало фізіологічєскі недостатки кожного індівіда нашої групи… Не понятно, чим би це все закончилося, ну на щастя прямо назустріч нам по пляжу бігла свайба. З бубнами, дудками, цвєтами і украшеніями… Ніяк не смущаясь вони пробігли прямо поміж нашу йогу. Вони весело співали і танцювали якісь ізяшні танці… Женіх лежав на носилках, красіво одягнутий і нарядний, але мовчав… Тому шо він був мертвий… Оказалось шо це не свайба, а похорон… І несли вони його на гробки… Ну не гробки, а на якийсь очаг невдалєкі шоб там торжественно спалить і ждать його тут дома в новій інкарнації в качестві собаки чи корови, - в завісімості од того, наскіки правильно він дєйствував в останньому своєму крузі Сансари…

Я так пойняв, шо у їх похорон це як у нас ночний клуб… Тіпа звониш знайомому у п'ятницю і питаєш: ну як ти, на похорон підеш? – Ой, ні, я ше від прошлого не відійшов, пагано мені було… - Та ладно, пашлі, тьолки там всякі, потусуємся, оторвьомся… - Ну ладно, пашлі, тіки не так як в прошлий раз…

Після йоги я пішов спать… Таракани в моєму домі лежали на кроваті і грали в якусь гру, тіпа в квача так шо зібгали постіль… Я взяв одіяло і висипав їх на балкон, вони збилися в одну купу і зразу лягли спать, видно устали.. Я тоже бистро заснув під успокаївающі і убаюківающі звуки одбойного молотка… Снилися мені «лани широкополі, і Дніпро і кручі…» І ше те, шо я більше ніколи додому не попаду…





Індійці в Пурі нічого не п'ють, в плані алкоголя. І не курять цигарок. Запреща релігія. А кроме того, за пачку цигарок там можна купить хату або провести коротку ізбіратєльну кампанію… Ну їм і так хорошо. Так таке буйство красок і полноти жизні, шо у Києві шоб получить бодай половину подобних візуальних емоцій треба два тижні курить афганський план на завтрак, обід і ужин, а потом, на десерт ше винюхать кокаїну десь з коробку для обуві… Я думаю, шо саме в Індії придумали оті такі дефіцитні в совєцькі времена фломастєри з 32-х карандашів. Бо в їх там точно такі самі по цвєту забори…

Пурі - це головне пристаніще бога по імені Джаганнатах. Бог цей інтірєсний і красівий. Шоб знать як він виглядить внєшнє, треба представить ржавого тупого робота з дрєвніх совецьких фільмів, викрашеного у цвєта нашої писанки з елементами петраківського розпису і ше добавить трохи хохломи. Бог цей добрий і понімающий, бо розріша курить траву в умєрєнних колічествах, ну зато круглосуточно. Це набагато удобніше, чим, напрімєр, у нас. Бо після такої кількості трави можна самому собі придумать десять заповєдєй, а потом піти і совєршить десять смертних гріхов в один прісєст при прямому попустільстві Джаганнатха, а то даже і при його благословєнії… Я раз, напрімєр, курнув і хотів піти в храм шоб прочитать нагорну проповідь, бо мені було обідно, шо такі красіві і потенціально одухотворьоні, двоголові і хвостаті люди живуть в нєвежестві і запустєнії… Ну мене, слава Богу, воврем'я оттянули за руки… Два гіпопотама, дракон і Васіліса Прекрасна, дай їм боже здоров'я… Я їм хотів купить бананів в качестві благодарності, ну поки дойшов до базару, то вони развєялись… Трава там в обшим крута, ну бистродєйствующа і бистропроходяща…

Увечері ми поїхали на екскурсію… На виході за углом, мене ждали дві знакомі утрішні собаки, з якими у нас були свої щьоти… Вони спльовували крізь зуби і курили в рукав… А може мені так тіки казались… Слава богу, я був не сам, а в сопровождєнії священника. Він був босий, дуже худий і, мабуть святий… Тому собаки не рискнули до мене приближаться, мабуть їм святих трогать запрещено…

Нас повезли на місце, де колись женився Крішна. Крішна - тоже красівий. Він синій і усатий. Похожий на молодого Сталіна, на Сальвадора Далі, трохи на Будьонного і трохи на кота... Жінку його не показували. Ну думаю, шо вона тоже синя, красіва і усата… Біля мєста женітьби Крішни я побачив велику купу мусора і кинув туда окурок… За це мені правовєрні кришнаїти чуть не відтяли голову на мєсті, бо оказалося шо та купа мусора – це приношенія богу… Уявилася строка в вікіпедії (остання): погиб коло ЗАГСу Крішни із-за курєнія в такому-то году… Мінздрав предупреждав не зря…

Потом ми поїхали на якийсь великий празник коло ріки. Як він називається я не помню, ну судя по ажіотажу, шось тіпа нашої Паски, тіки без яєць, п'янки і мордобою… На празник собралася невелика толпа людей. Десь, мільйонів піісят. Там була велика група музик і танцюристів. По моїм впєчатлєтніям, це була встрєча випускників-актьоров фільма «Танцор Діско» разом з дубльорами, внуками і правнуками. Тіки з тим уточнєнієм, шо після окончанія сйомок вони окончатєльно йопнулись і стали зомбі... Вони співали і танцювали коротку інтірєсну і епічну (ебічну) пісню, шо длілась часов п'ять… Співали й танцювали вони дуже задорно… Мені в якийсь момент тоже захотілось тряхнуть старіной і сплясать пару партій з нашого народного епосу, тіпа якусь часть Переяславського договору, або пару статей Конституції. Ну, на щастя, плясать я не вмію…

Прямо посеред праздніства до мене підійшов якийсь юродівий дєдушка у красівому оранжевому рядні і безцеремонно намалював мені посеред лоба коричневу точку… Судя по цвєту, запаху і консистенції, краску для точок він виробляв з собственного гавна… Краска розтікалася по моєму потному ліцу і я був винуждєн трохи витертися, бо вона приближалася нєпосрєственно до рота, а цього я допустить не мог… Я глянув на своє отраженіє в водній гладі і поняв, шо всю жизнь я був похожий на Раджа Капура. Таке саме вираженіє ліца і така сама точка на лобі, тіки з гавна… Це трохи повисило мою самооценку і улучишило настроєніє, ну його іспортив дєдушка, який требував дєнєг за свої художества… Я йому дав якісь рупії… Ну він рішив шо це мало і сурово мене одчитав якимись согласними буквами... Ну я справедливо рішив, що це абсолютно риночна ціна за обичне гавно і довєрчиво повернувся до нього спиною. І зря… Бо дєдушка мене довольно больно ударив патарицею прямо в тім'я… Це були в ньго такі санкції за неуплату… Після цього я його нєжно схопив за рядно і процитував пару строчок з древніх «Упанішад». Я йому сказав: слухай ти, старий підар, ше раз до мене торкнешся хоч пальцем, получиш в їбло, поняв, нє? … Після цих слів я зрозумів, шо не такий я вже й буддіст, яким себе щитав… Дєдушка слів, скорей всего, не поняв ну сообразив по інтонації, шо я ше не достіг нужної стєпєні просвєтлєнія, і скрився в толпі…

Після цього я поїхав додому шоб лягти спать. На кроваті таракани бавились тим, шо перекидали один одному мою подушку по кругу… Коли побачили, шо я прийшов додому, то злізли з кроваті і пішли спать до себе додому в туалєт… Ну я їм сказав: ей, ребята, мені тоже треба в туалєт!... Вони сгрупірувались в углу, і поки я там займався своїми ділами, - повернулися лицями до стєнки і закрили глаза лапами… Це самі вєжліві таракани, яких я зустрічав в своїй жизні… Все-таки культура і релігія дає необходіме воспітаніє… Я їх тепер всігда ставлю в прімєр своїм тараканам, київським, ну вони дурні й ніхрена не понімають, видно якась тупікова вєтка развітія…

Заснуть мені не удалося, бо постукали в двері. На порозі стояв хлопчик, який сказав: помниш, я тобі вчора поміг донести чемодан до номера? Я це помнив… ну помнив я й те, що з ним уже за це розщитався… Ну, мені, неохота було розбіраться і я дав йому десять рупій… Наступного вечора він знову прийшов і сказав: а помниш, я тобі позавчора помагав нести чемодан… Я мовчки видав йому таксу в десять рупій… Наступного вечора до мене постукали в двері. На порозі стояв хлопчик. Він сказав: «а помниш позапозавчора…»… Я сказав йому, пашол нахуй, закрив двері і ліг спать…


*** * ***

Автор текста: Vitalii Chepynoga
Продолжение ищите в его фейсбуке


Метки:


Buy for 30 tokens
И это уже не первый случай, когда на почте при получении, не зарегистрированного лекарства, задерживают мать, которая желает облегчить страдания своему ребенку. Фото: Фейсбук Lida Moniava Сообщение об этом появилось в Феусбуке директора детского хосписа "Дом с маяком" Лиды…

Комментарии

( 16 комментариев — Комментировать )
inna1903gr
15 май, 2014 17:09 (UTC)
Я сказав йому, пашол нахуй, закрив двері і ліг спать…

хороший конец, ага
valse_boston
15 май, 2014 17:15 (UTC)
ух ты! ты по-украински говорить умеешь? )
inna1903gr
15 май, 2014 17:16 (UTC)
угу
полиглот, блин!))
valse_boston
15 май, 2014 17:16 (UTC)
это не конец, ага. продолжение следует )
inna1903gr
15 май, 2014 17:17 (UTC)
это конец твоего поста )
а его конец я тоже видела!
inna1903gr
15 май, 2014 17:25 (UTC)
бедная корова, сктати!
где же общество по защите животных? о_О
valse_boston
15 май, 2014 17:26 (UTC)
она не животное, она святая!
чо ее защищать то? )
inna1903gr
15 май, 2014 17:30 (UTC)
че ж святое привязали к дренажной решетке, оставили на асфальте и кинули пучок сена?
где сочные луга? мясистые травы? альпийские пастушки наконец?)
yollissa
15 май, 2014 18:32 (UTC)
хорошее путешествие. бгггг)))
valse_boston
15 май, 2014 18:34 (UTC)
та да... краски сгущает, но в целом достаточно близко к правде )
ognnik
15 май, 2014 18:56 (UTC)
ни че понял, но коровы клевые)
valse_boston
15 май, 2014 19:00 (UTC)
им будет приятна твоя оценка )
sofiya_del_gesu
15 май, 2014 19:03 (UTC)
Увидив первую картинку, хотела оставить коммент:"бля"‘ - но прочитала про ненормативную лексику... передумала :-)
valse_boston
15 май, 2014 19:03 (UTC)
неужели и все остальное прочитала? )
lavietaksis
16 май, 2014 18:04 (UTC)
)))
бедолага
но зато, наверняка вернулся духовно просвященным )
valse_boston
16 май, 2014 18:52 (UTC)
просто новым человеком )
( 16 комментариев — Комментировать )